Гава і Лисиця (байка Л. Глібова)

          Літаючи по дворах, Гава

          Шматок ковбаски добула;

Хоч кажуть, що вона дурна роззява,

А до крадіжки здатная була.

     От узяла та й полетіла,

     Щоб недалечко, у ярку,

     На самоті поснідать до смаку:

     Усе було, ще ковбаси не їла.

«Спасибі,— думає,— розумним головам,

          Що в світі потрудились,

     Усячину робить навчились;

Поміж людьми, як кажуть, добре й нам:

     Що-небудь можна роздобути».

     Не вспіла Гава носом ткнути,

     Аж і Лисичка тут стоїть

     І жалібно квилить:

— Голубко-кумонько! Тебе я ждала-ждала,

          Аж плакала, як виглядала,

          Щоб голосочок твій почуть,

Хоч на хвилиночку про горенько забуть…

          Ти, може, серденько, того й не знаєш,

          Як гарно, любо як співаєш —

          І соловейко так не втне…

          Розваж хоч трошечки мене! —

Прийшлось роззявитись дурному горлу:

     — Кра! кра! — а ковбаса додолу,

     Лисичка хап — і у кущі мерщій,—

          Оддячила кумі своїй!

Прокракала роззява, огляділась —

     Чортма куми і снідання нема…

     — А щоб ти,— каже,— подавилась,

     Лукавая кума!

Прилащиться підлиза хоч до кого:

     Солодкії слова

Приманюють великого й малого,—

То вже така дурниця світова;

     Про се розумні знають люде,

     Та що ж ви будете робить:

     Хто маже — не скрипить,—

     Так, мабуть, і довіку буде.

ЯК ВОРОНА ДІСТАЛА ЗІ ЗБАНКА ВОДИ

Дві ворони ходили шукати води, бо їм дуже хотілося пити, але не знайшли ніде. Нарешті знайшли десь на кошарі в збанку, та не могли дістати, бо води було мало. Одна ворона полетіла далі. Друга ворона почала до збанка метати камінчики, щоби вода наверха вийшла, і напилась.

 Недарма люди кажуть: де не візьмеш силою, бери умом.